logo

Хто стане віцепрем’єром з ОПК: людина Букіна, “тушка” чи менеджер московського бізнесу в Україні?

Цього тижня може відбутися  турбовідбір переможця на посаду віцепрем’єр-міністра – міністра розвитку стратегічних технологій і інновацій. Повноваження останнього включають мандат на реформування та корпоратизацію оборонно-промислового комплексу і розвитку космічної галузі. 

Зважаючи на “підкилимний” розвиток подій навколо реформи ОПК, цього тижня громадські організації та виробники озброєнь уже звернулись до влади з вимогою більш прозоро, послідовно і демократично формувати публічну політику у галузі ОПК. Більше того, за однією із концепції реформи ОПК, яка розглядається в Офісі президента, нове міністерство може отримати в управління концерн “Укроборонпром” з його 137 держпідприємствами та Держкосмос з 21 державним підприємством.

Фактично такий урядовий гігант претендує на статус промислової основи національної безпеки України.

Разом з тим, незважаючи на вражаючий масштаб нового органу влади, сам відбір переможця відбувається кулуарно та вкрай закрито від суспільства.

Лише з власних джерел “Українській правді” стало відомо, що номінаційний комітет вже сформовано на чолі з президентом Володимиром Зеленським. На розгляд комітету передано принаймні шість прізвищ.

Бажано, щоб Офіс президента офіційно і прозоро оприлюднив повний список кандидатів. Зважаючи на військову агресію на Сході Україні та численні корупційні скандали під час виконання державного оборонного замовлення, які ставлять під загрозу суверенітет держави, вкрай важливо привести на ключові посади в ОПК України відповідальних професіоналів з бездоганною репутацією.

Рік тому експертні неурядові організації StateWatch, НАКО та інші звернулися до президента Володимира Зеленського із заявою щодо забезпечення прозорих кадрових призначень в ОПК. 

Хоч влада не оголосила список прозоро, з інформації зі ЗМІ маємо нагоду розібрати, хто потрапив у фінальний список номінаційного комітету і які за кожним кандидатом значаться ризики. Повний аналіз стосовно ризиків по кандидатах, здійснений на основі відкритих джерел, StateWatch та НАКО уже направили спільним листом до Офісу президента.

Загалом відомо 6 прізвищ кандидатів. Всі діючі або колишні чиновники ОПК.

Валерій Іващенко – останнє десятиріччя був у політичному забутті. Розквіт кар’єри припав на часи президентства Віктора Ющенка. 

У 2007-2009 роках отримав посаду заступника міністра оборони України Юрія Єханурова. Короткий період з 2009 по 2010 рік був тимчасово виконуючим обов’язків міністра оборони України (після відставки Єханурова).

За часів правління Віктора Януковича зазнав переслідувань.

У 2009 року підписав план санації Феодосійського судномеханічного заводу. За що поплатився, коли до влади прийшла Партія регіонів.

Зокрема санація передбачала реалізацію державного майна, у тому числі трьох причалів, бомбосховища й будівлі, яка забезпечувала розміщення та зберігання мобілізаційних матеріальних резервів.

У 2010 році Іващенко був затриманий військовою прокуратурою, після чого розпочався затяжний судовий процес. Через два роки засуджений Печерським райсудом Києва на 5 років позбавлення волі. А вже в 2014 році після перемоги Революції гідності той самий суд реабілітував ексчиновника.

Віталій Немілостівий – досвідчений політик, прізвище якого згадується в ЗМІ у сумнівних історіях з державним майном. Розквіт кар’єри припав на часи другого уряду Юлії Тимошенко. 

З 2003 по 2006 роки очолював державний спецекспортер “Укрінмаш”, який торгує військовими товарами. У той період був помічником на громадських засадах двох народних депутатів. Дмитра Святаша, який зараз ховається від українського правосуддя в Росії. Та Миколи Мартиненка, який в Швейцарії підозрюється у відмиванні коштів, а в Україні обвинувачується в організації оборудок на держпідприємствах в енергетичній сфері.

В 2007 році ненадовго очолив Завод імені В. О. Малишева, який виготовляє танки.

З 2007 по 2010 року був першим заступником міністра промислової політики в Кабміні Тимошенко.

З 2010 по 2011 рік став заступником міністра промполітики вже в уряді Миколи Азарова.

У 2012 році обирався народним депутатом від “Батьківщини”. Однак скоро покинув однойменну фракцію, через що Немілостівого експерти зарахували до “тушок”. Так називали в часи Януковича народних депутатів, які покидали опозиційні фракції для того, щоб голосувати в унісон з Партією регіонів. Зокрема рух “Чесно” також зазначив великий відсоток голосування Немілостівого як позафракційного депутата за пропозиції регіоналів.

У 2014 році ЗМІ повідомляли, що через серію оборудок завод ім. Малишева, який очолював Немілостівий, має заплатити фірмі родини Немілостівого більше 25 мільйонів гривень за вимушену оренду власних приміщень.  

Сергій Омельченко – функціонер, який зробив кар’єру в структурах державного концерну “Укроборонпром”. У березні 2018 року призначений Павлом Букіним на посаду першого заступника гендиректора ДК “Укроборонпром”. До того директор юридичного департаменту в “Укрспецекспорті”, який також очолював Букін.

За результатами діяльності обох підприємств за період Букіна-Омельченка відкриті численні кримінальні справи.

Під час “свинарчукгейту” скептично висловлювався щодо розслідування Бігус.інфо про розкрадання в концерні, вважаючи його заангажованим. Стверджував, що “Укроборонпром” не має  контактів з російськими компаніями. Проте після оприлюднення чергового розслідування визнав, що структури концерну закуповували висотоміри із РФ.

Минулого року був звільнений з концерну новим гендиректором Айварасом Абромавичусом. І згодом призначений штатним радником секретаря РНБО з питань координації діяльності ДК “Укроборонпром”.

Світлана Панаіотіді – діючий заступник Міністра економіки з питань ОПК. У відкритих джерелах вкрай мало інформації про віхи кар’єри кандидатки. З 2015 по 2019 рік – державний уповноважений Антимонопольного комітету України. У 2019 року розпочала працювати на посаді в уряді Олексія Гончарука, яку очолює і досі. 

Сергій Тихонов – завідувач відділу безпеки та оборонно-промислового комплексу в Офісі президента. Аналогічно про кандидата вкрай мало інформації в публічному доступі. Понад 20 років тому обирався до парламенту від  Прогресивної соціалістичної партії Наталії Вітренко.

Олег Уруський – з квітня цього року очолює приватну компанію “Прогрестех-Україна”  з російськими бенефіціарами. П’ять років назад мав стрімкий зліт кар’єри, який раптово обірвався.

У 2014 році став заступником гендиректора “Укроборонпрому”. Наступного року кілька місяців пробув головою космічного агентства. До того мав високу посаду на початку 2000-их, коли обіймав посаду першого заступника голови Держкомісії у справах ОПК.

Офіційним кінцевим бенефіціаром компанії “Прогрестех-Україна” є академік військових наук Росії Володимир Кульчицький  – заслужений працівник транспорту Російської Федерації, засновник та голова ради директорів групи компаній “Прогрестех” – відомої інженерно-сервісної структури у галузі авіабудівництва та технологій аеропортів з головним офісом у Москві.

Експерти StateWatch та НАКО не беруться оцінювати професійні здібності кандидатів. Однак є сенс відмітити, що у відкритих джерелах також немає інформації про якісь погляди кандидатів останніх років щодо підходів до реформи вітчизняного ОПК, крім Світлани Панаіотіді, яка відповідальна за дану сферу за посадою.

Чиновниця активно висловлюється за корпоратизацію ОПК як першочерговий крок реформи та дотримання стандартів ОЕСР на оборонних державних підприємствах.

Щоправда, Панаіотіді має у своєму підпорядкуванні штат фахівців Мінекономіки, які можуть сформувати позицію щодо розвитку оборонної галузі.

Насамкінець варто відмітити, що реформи в ОПК вже давно назріли. Однак поспіх та вибір кандидата із сумнівною репутацією може навпаки тільки нашкодити національній безпеці, а не посилити її.