logo

Війна війною, ільменіт – по розпорядку?

Експерти StateWatch розібрались, як ільменітовий концентрат – сировина для виробництва титану, був незаконно проданий до окупованого Криму.

Минулого тижня видання “Цензор.net” опублікувало матеріали, що державна “Об’єднана гірничо-хімічна компанія” відвантажила ільменітовий концентрат з Іршанського гірничо-збагачувального комбінату в окупований Крим через одного з посередників – чеську компанію Belanto Trade. Ця ситуація має декілька вимірів, про що спробую деталізувати нижче.

Згідно інформації “Цензор.net”, у квітні Belanto Trade відправила отриманий концентрат на станцію Крейда, що в російському Бєлгороді, а далі – продукцію переадресовано на відвантаження в окупований Крим. Мова йде про 206 вагонів з 14.5 тис. тон концентрату, а за перший тиждень травня – 45 вагонів з 3.2 тис. тон. При цьому, опубліковано виписки із залізничної системи за накладними станцій Нова Борова, Іршанськ, Крейда-Бєлгород, Крейда, порт Кавказ. Перевантаження ільменіту в порту Кавказ ТОВ ВЕРП “Південний Морський Торговий Термінал” 14 квітня зафіксовано камерами відеоспостереження.

Як зазначили на “Цензор.net”, протягом 2020-2021 років морем і залізницею на адресу «Кримського Титану», що належить проросійському олігарху Дмитру Фірташу, через компанії-посередники – ITS International (Німеччина) та Belanto (Чехія) – ОГХК відправив 130 тис. тон ільменіту з Іршанська. Куратором цих поставок називали дніпропетровського бізнесмена Віталія Кучука. Його ж зазначали, як посередника продукції ОГХК іншим фірмам-прокладкам і кінцевим споживачам. До слова, Кучука прямо пов’язують з DF Group ( рупа компаній Дмитра Фірташа).

Окрім цього на “Цензор.net” відмітили, що ОГХК 06 травня 2021 року уклало контракт з австрійською компанією Stork International Gmbh на поставку 45 тис. тон ільменітового концентрату вартістю 7,56 млн доларів з філії ОГХК в Іршанську. В ЗМІ зауважили, що ціна ільменіту занижена на $100-150 за 1 тону від середньої ринкової вартості, яка не перевищує $168 за тону. Як наслідок, суму втрат оцінюють в $5 млн.

Проте, вищезгадану австрійську компанію називають лише сполучною ланкою до наступного покупця – IMMCO Trade Pte Ltd, яку “Цензор.net” пов’язує із зазначеним вище Віталієм Кучуком. До слова, австрійський контрагент, незважаючи на відповідну адресу реєстрації, розмістив головний офіс у Москві. Ця компанія має тісні стосунки з російським оборонно-промисловим комплексом, а також є співакціонером “Уралредмету” разом з корпорацією ВСМПО-Авіста. Остання виробляє понад 90% російського титану, що експортується в 48 країн світу.

До слова, виконавчий директор згаданої австрійської компанії Джугендра Сінгх Рагхав свідчив по корупційному кейсу, де фігурував Дмитро Фірташ. Нагадаю, останнього у 2014 року затримали у Відні на запит американських органів правопорядку щодо хабаря індійським чиновникам для отримання дозволу на видобуток титанової руди, яку згодом збиралися переробляти і поставляти в США. Процедура екстрадиції українського олігарха в США досі триває. До речі, за даними “Української Правди”, згадана Stork International GmbH була посередником у зазначених переговорах з індійськими чиновниками.

Загалом, ситуація зрозуміла. Державна компанія ОГХК реалізує свою продукцію іноземним контрагентам, наприклад чеській Belanto Trade, на умовах FCA згідно з міжнародними правилами Incoterms. Подальший логістичний ланцюг транспортування продукції відбувається під безпосереднім контролем компанії-покупця, що несе повну відповідальність за подальші переміщення.

У Фонді держмайна зауважили, що продаж ільменіту здійснюють за ринковими цінами, які відповідають середнім значенням для аналогічних контрактів на світових ринках. Жодного занижування ціни не існує. І додали, що торгівля “на Крим” з боку ОГХК – фейк. Більше того, в угодах з покупцями існує умова про заборону перепродавати сировину на підсанкційні території.

Якщо відкинути зрадофільні настрої і безсторонньо проаналізувати ситуацію, то стає зрозуміло – ні ОГХК, ні Фонд держмайна не можуть відстежувати всі подальші переміщення проданої іноземним компаніям сировини. Умовно, ОГХК реалізує продукцію чехам, вони підписують контракт з болгарською компанією, що знаходить когось в Молдові і так далі. Відстежити все це нереально. Проте в Фонді та ОГХК мають повне право розірвати контракт з контрагентами, які порушують умови підписаного договору і чинне законодавство. Або не заключати новий контракт, зважаючи на розуміння ситуації – куди саме поставляється ільменіт.

Тепер про ще один вимір цього скандалу. 

Ні для кого не секрет, що детективи НАБУ розслідували фінансові зловживання на ОГХК. Окрім цього, підлеглі Артема Ситника періодично запобігають черговим спробам завдати збитків ОГХК. Контроль за ОГХК періодично намагається повернути репрезентант впливового екс-політика Миколи Мартиненка – Руслан Журило. Останній свого часу хвалився, що коли стосовно нього менше 5 відкритих кримінальних проваджень, то йому “не цікаво”. Також він зазначав – іноземні партнери думають про ОГХК, що “це банда, це корупція”, а тому потрібно мати посередника під час продажу ільменіту.

Зрештою, підозри детективів НАБУ стосовно завдання збитків ОГХК Журилом і ще двома екс-співробітниками, включаючи інтерес Мартиненка, на суму понад 300 млн грн не мають дивувати. За даними слідства, корупційна схема полягала в тому, що титанову продукцію продавали фірмам-посередникам з Австрії та Латвії по заниженим цінам. 

Та й розслідування інкримінованих Журилу злочинів включало окремі цікаві моменти. Наприклад, колишній заступник глави Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Володимир Кривенко став “колишнім” через те, що періодично зустрічався з Русланом Журилом в непроцесуальній обстановці. Ряд таких зустрічей зафіксували співробітники одного органу правопорядку, а тому – Кривенка “попросили на вихід”. 

Але повернемось до ситуації в контексті позиції Фонду держмайна. Там зазначають, що в січні 2021 року відбулась спроба тиску через корумпованих співробітників СБУ та прокуратури на ОГХК та Фонд. Тоді було проведено серію обшуків в головному офісі ОГХК та на Вільногірській філії компанії. При цьому, суднотранспортувальника продукції ОГХК заблокували в порту з метою зашкодити міжнародній репутації компанії. У Фонді стверджують, слідчі дії проведено з процесуальними порушеннями, а кримінальне провадження, яке було базою для відповідних обшуків, датоване серпнем 2020 року, що на 2 місяці випереджує вчинення інкримінованого злочину. Як наслідок, через неправомірні дії СБУ і прокуратури під загрозою опинились контракти ОГХК з підрядниками американської компанії Boeing та азійськими контрагентами.

Пояснюю контекст – Фонд держмайна збирається віддати ОГХК на приватизацію у 2021 році. Саме від цього варто відштовхуватись, аналізуючи позицію і дії зацікавлених осіб.

Тепер про три фундаментальних моменти в глобальних контекстах.

Перш за все – олігарх Дмитро Фірташ, перебуваючи в статусі підозрюваного у Відні, продовжує відстоювати свої “титанові” інтереси в Україні. Для цього він не тільки організує перепродаж руди через мережу посередників на своє підприємство в окупованому Криму, але й використає російських партнерів, щоб отримати відеоматеріали перевалки ільменіту в одному з портів. Навіщо? Відповідь проста – нанести шкоду керівництву Фонду держмайна, яке займає непримириму позицію щодо повернення контролю Фірташа за титановою галуззю, включаючи Запорізький титаномагнієвий комбінат.

Другий вимір – скандал з ОГХК зменшить коло потенційних інвесторів. Зрозуміло, що список зацікавлених структур і так обмежений, бо титановий бізнес сам по собі доволі специфічний. Тому будь-яка негативна згадка про держкомпанію ще більше знизить інтерес західних інвесторів, які не побажають ризикувати репутацією. Хоча декому на репутацію байдуже, наприклад бенефіціарам у Москві.

Третій вимір – проросійські сили вчергове розіграють карту, що питання приватизації не має права на життя в деяких галузях економіки. Ціль доволі проста – вони мріють повернутися до влади і потім “зайти” на держпідприємства. Бо саме там формується корупційний фінансовий ресурс.

Висновок доволі простий – все, що можна приватизувати, має бути передане в приватні руки через конкурентні процедури за максимальної прозорості таких процесів. Єдині, кого не варто допускати, бенефіціари з російським корінням. Проте будемо відвертими, деякі європейські компанії досить часто підкилимно репрезентують інтереси наших геополітичних ворогів. Хоча і в такому випадку існує вихід – ефективна робота органів правопорядку (НАБУ, ДБР, БЕБ), прокуратури і судів. Бо рано чи пізно метода вирішення політичних проблем через РНБО має відійти у минуле.