Україна повернулася на ринок озброєнь. І разом з цим постало питання, яке досі лишалося другорядним: за якою логікою держава контролює, кому і що вона продає. Український оборонно-промисловий комплекс може виробляти втричі більше, ніж здатна закупити держава – основний покупець. Значна частина виробничих потужностей залишається незавантаженою. Так, після відновлення експорту дискусія щодо його доцільності поступилася місцем питанню моделі й логіки державного контролю над міжнародними передачами озброєння.

Є щонайменше два підходи до такої моделі. Перший розглядає експорт як зовнішньоекономічну діяльність, спрямовану на прибуток. Другий – як складову політики національної безпеки, де кожне рішення оцінюють за стратегічними, безпековими та зовнішньополітичними ризиками. Україна перебуває на етапі вибору між цими моделями.

Ізраїльська модель експортного контролю

Прикладом безпекової моделі експорту є Ізраїль – держава, що вже десятиліття входить до топ-10 найбільших експортерів зброї, попри тривалі воєнні дії в регіоні.

Ізраїльська модель експортного контролю сформувалася реактивно – під впливом криз і конфліктів із партнерами, зокрема, США. Загрозою балансу сил у Тайванській протоці Вашингтон вважав експортні договори між Ізраїлем і Китаєм на постачання та модернізацію безпілотників Harpy та системи Phalcon. Під тиском США Ізраїль розірвав обидві угоди. Ці кризи показали необхідність узгоджувати експортну політику з дипломатичними інтересами держави, що й лягло в основу чинного Закону 5766-2007. 

Закон про контроль оборонного експорту 5766-2007 закріплює експорт зброї як одну з основ національної безпеки Ізраїлю й підпорядковує весь контроль Міністерству оборони. У структурі Міністерства працюють дві агенції – DECA (Defence Export Controls Agency) та SIBAT (International Defence Cooperation Directorate).

DECA видає ліцензії, перевіряє кінцевого користувача й моніторить угоди після укладання. SIBAT – державний промоутер, що представляє ізраїльську оборонну галузь на виставках і веде міжурядові перемовини. Дві агенції утворюють систему стримувань і противаг: одна обмежує експорт, друга – зацікавлена в його нарощуванні. Якщо ці інтереси конфліктують, перевагу має безпека, а не прибуток. Додатковий запобіжник – Міністерство закордонних справ: воно може заблокувати видачу ліцензії, якщо угода суперечить зовнішньополітичним пріоритетам держави або її міжнародним зобов’язанням.

Українська модель експортного контролю

В Україні структура інша: Закон «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» ухвалили у 2003 році. До нього вносили точкові правки, зокрема воєнного часу, але базова економічна логіка регулювання залишалася. Державна служба експортного контролю (ДСЕК) – це ліцензійний орган, аналог ізраїльської DECA, що діє під Кабінетом Міністрів. Рішення про дозвіл на експорт ухвалює Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю (МКВТС) – робочий орган РНБО, що складається з представників понад десятка інституцій. 

Окремого промоутера галузі, за аналогією з SIBAT, в Україні немає: цю функцію закріплено за  Міноборони, але вона не інституціоналізована в окрему структуру. Найближче до реалізації цієї функції – мережа експортних представництв, яку Україна станом на липень 2026 року лише розгортає в Берліні та Копенгагені. 1 липня 2026 року уряд затвердив новий механізм експорту – спрощену процедуру для угод із державами, з якими Україна має договір про співпрацю в оборонній сфері у форматі Drone Deal.

Вразливості чинної системи

Поки експорт української зброї був зупинений, питання логіки контролю лишалося другорядним. З відновленням експортних механізмів воно стає актуальним і виявляє вразливості системи, частина яких випливає з переважно економічного погляду держави на експорт.

Незавершений безпековий мандат

Перша вразливість – незавершений безпековий мандат. Формально заявки розглядає МКВТС, яка може відхилити угоду з безпекових міркувань, а урядовий механізм від 1 липня 2026 року додав чіткіші запобіжники: пріоритет Сил оборони, перелік критичних товарів і перелік дозволених для експорту держав. Ці критерії діють лише на період воєнного стану як тимчасовий режим, а не як усталена норма закону. Тож залишається ризик рішень, вигідних економічно, але не узгоджених із довгостроковими стратегічними інтересами України.

Слабкий контроль над передачею технологій

Друга вразливість – слабкий контроль над передачею технологій. Закон формально вважає розкриття технології іноземцю експортом, що потребує дозволу. Але товар на кордоні може зафіксувати митниця, а технологію – ні. Якщо її передають, до прикладу, через спільне підприємство, ніхто це автоматично не побачить. Урядовий механізм цього не змінює. Він додає збереження прав інтелектуальної власності, згоду на реекспорт, але тільки для технологій, що вже йдуть через угоду Drone Deal. Для країн без угоди цього формату схожого захисту немає, отже, передача технології так само може залишатися непоміченою.

Частину описаних вразливостей визнає і держава. Проєкт Закону «Про державний контроль за міжнародними передачами стратегічних товарів», який ДСЕК розробила в лютому 2026 року (не зареєстрований станом на липень 2026 року), розширює контроль над трансфером технологій і спільними виробництвами та пропонує безпекові критерії для надання дозволу на експорт.

Також у новому урядовому механізмі посилюється роль МЗС – міністерство формує перелік держав-партнерів, до яких дозволено експортувати. Уряд і регулятор рухаються в напрямку безпекової логіки експортного контролю. Обидва документи залишають невирішеним питання сталості: безпекові критерії з’явилися, але діють тимчасово або ще не мають сили закону, та жоден із них не перетворює формальне повноваження Міноборони з просування галузі на окрему інституцію.

Що варто зробити

Закріпити безпековий мандат як сталу норму

Оцінка МКВТС кожної угоди за безпековими критеріями має стати сталою нормою з прозорими підставами для ухвалення рішень, оцінкою ризиків і чіткою відповідальністю. Водночас станом на липень 2026 року такого структурованого переліку критеріїв немає – рішення МКВТС ухвалюються за процедурою, яка публічно не розкривається.

Інституціоналізувати промоутера галузі

Повноваження просувати галузь на зовнішніх ринках і вести міжурядові перемовини вже закріплені за Міноборони, але без окремого підрозділу вони залишаються формальністю. Без структури, яка веде цю роботу системно, виробники виходять на ринки поодинці та в слабшій переговорній позиції. Представництва в Берліні та Копенгагені є основою, яку доцільно розвинути до повноцінного промоутера сфери.

Висновки

Україна продає озброєння, тому питання логіки контролю над міжнародними передачами товарів військового призначення є актуальним. Наразі ця логіка сформована радше за замовчуванням: чинна рамка залишається переважно економічною, успадкованою від закону 2003 року, тоді як динамічні зміни у сфері оборонних технологій вимагають перегляду експортних правил під поточний контекст. Ізраїльська модель безпекового контролю сформувалася реактивно, під тиском криз у відносинах із партнерами. Для України важливим є теперішній момент, у якому ці правила ще формуються і можуть бути закладені системно до настання подібних криз.

Не скористатися цим моментом означає втратити вікно для системного регулювання, а разом з ним – перспективу стати експортером не лише зброї, а й бойового досвіду та експертизи, здобутих у цій війні. Крім цього, оборонно-промисловий комплекс важливий не тільки для обороноздатності держави – він може стати драйвером надходжень для повоєнного відновлення економіки.