Зі 103 нині діючих підприємств Міноборони 55 вже занепали. А саме: 43 перебувають у стані припинення, 9 вже припинено, а щодо трьох порушено справу про банкрутство.

Міністерство оборони стоїть на порозі великих змін. Проблеми, які накопичувалися десятиліттями перейшли у спадок новому міністру Андрію Загороднюку. Втім, в останнього немає права ухилитися від вирішення таких проблем. Адже за спиною стоять президент, монобільшість у парламенті і виборці, які довірилися “слугам народу”.

Одна із таких проблем – це сотня державних підприємств, якими управляють чиновники МОУ. Можна навіть сказати, “доуправлялися”.  За підрахунками експертної організації StateWatch в системі YouControl із 103 нині діючих підприємств Міноборони, 55 вже занепали. А саме: 43 знаходяться у стані припинення, 9 вже припинено, а щодо трьох порушено справу про банкрутство. Провальна статистика свідчить, що без рішучих кроків оптимізації, корпоратизації та приватизації не обійтися. Та подібні рішення обов’язково викличуть спротив популістів, які будуть працювати на власний рейтинг під гасла: “Влада розпродає стратегічні заводи”. Власне цей текст та цифри в ньому є відповіддю безвідповідальним політикам, наскільки глибоким є занепад оборонно-промислового комплексу під управлінням чиновників в погонах.

Факти річ уперта

Коли думаюча людина дізнається про масштаби занепаду підприємств Міноборони, виникає логічне питання: навіщо взагалі Міністерству оборони України підприємства, тобто в прямому сенсі власний бізнес?

Відповідь на перше питання лежить на поверхні. Незалежній Україні у спадщину від СРСР дісталися не тільки велика армія, але і оборонно-промисловий комплекс до неї. Разом із скороченням збройних сил, відпала необхідність в утриманні численних ремонтних заводів чи заводів будівельних матеріалів.

Проте, ефективні управлінські рішення щодо перепрофілювання підприємств, приватизації або корпоратизації не були прийняті ані в 90-их, ані в 00-их роках, і навіть після нападу РФ в 2014 році. Мабуть тому, останній фінансовий звіт Міноборони по всім підприємствам у сумі за 2018 рік продемонстрував 888,8 млн доходів проти 898,2 млн витрат.

Повертаючись до 55 фактичних банкрутів, треба уявити про, що йде мова. Як-не-як, будь-яке підприємство – це робочі місця, податки до бюджету, технології, промислове устаткування, приміщення, земля та інші ресурси. Відповідно, якщо таке підприємство занепадає, робітники опиняються на біржі праці, а устаткування та стіни в прямому сенсі застарівають та падають у вартості до нуля. Наживається хіба-що керівництво такого підприємства, якщо зуміє організувати нелегальні “схеми” на державному майні.

Минулого року на стіл тодішньому міністру Степану Полтораку ліг звіт Рахункової палати про реальний стан справ підвідомчих державних підприємств. І на тому ж місці залишився, не потрапивши в медіа. А дарма. Деякі історії в ньому, могли б красномовно розповісти про те, як саме занепав бізнес Міноборони.

Наприклад, цілісний майновий комплекс у м. Києві, за адресою пров. Бородянський, 3, що управлявся концерном «Військторгсервіс», загальною площею 12,4 тис. м² ще у 2003 році був переданий в оренду приватним структурам.   З тих пір даний комплекс будівель в столиці безконтрольно використовувався різними фірмами, які за відсутності правових підстав передавали його одна одній. При цьому не сплачували коштів державі за користування. І навіть фізично не допускали чиновників концерну та міністерства на територію майнового комплексу. Загалом “Військторгсервіс” протягом 2016-18 років через безладне використання державного майна недоотримав 38,8 млн гривень. На ці кошти можна було закупити 10-15 сучасних безпілотників-шпигунів, яких хронічно не вистачає на Донбасі. Страшно уявити, скільки цей концерн Міноборони недоотримав за всю історію свого існування, і що взагалі твориться з майном Міноборони за межами столиці.

Анекдотична історія трапилася з деякими підприємствами під час офіційних перевірок. Фахівці  Рахункової палати не змогли провести аудит державних підприємств “Канон” та “Південь-Ольвія”, так як на папері вони існують, а фактично їх не можливо знайти…

На противагу їм, Макарівський завод залізобетонних виробів стоїть на своєму місці занедбаний. Однак, де поділася вся його фінансова документація не відомо.

Зараз або ніколи

Коли думаюча людина, вже трохи уявила, що насправді собою являють державні підприємства Міноборони можна перейти до другого питання: що з ними робити?

Аналітики StateWatch дійшли висновків про комплексне рішення проблеми. Перш за все, підприємства Міноборони мають стати об’єктом стратегічного аудиту, для того, щоб розуміти, які ДП дійсно потрібно зберегти в державному управлінні для обороноздатності країни. Якщо, звичайно, такі залишилися.

За інформацією Рахункової палати станом на минулий рік загальний борг ДП Міноборони перед замовниками та бюджетами різних рівнів сягнув позначки в 555 млн гривень, що блокує можливість ДП брати участь на державних тендерах.

Ті ж підприємства, які-таки отримали таємні державні контракти від Міноборони, не змогли впоратися з оборонним замовленням, а деякі закінчили кримінальними провадженнями.

В 2016 році концерн “Техвоєнсервіс” закупив для Міноборони піротехнічні засоби на 83,1 млн грн. Не будучи виробником піротехніки, концерн перерахував гроші іншому посереднику ДП “Укроборонсервіс”. Кінцева ціна за товар склала  62,6 млн грн. 18,5 млн грн осіли на рахунках посередників. На таку суму, наприклад, можна було закупити дві сотні якісних тепловізорів для фронту, яких так не вистачає бійцям в окопах.

Згідно висновків аудиторів, єдине підприємство Міноборони із всієї сотні, яке реально виконує замовлення міністерства, є будівельне ДП “Монтажник-Україна”. За 2015–2018 роки дане згадане підприємство отримало замовлення робіт на  290,6 млн грн, з яких виконано на 268,2 млн грн, або 92,3 відсотка.

Паралельно зі стратегічним аудитом мають бути організовані юридичні та фінансові аудити, для того, щоб зафіксувати все наявне державне майно у розпорядженні підприємств, його вартість та юридичний статус.

За результатами аудитів ті підприємства, від яких залишається стратегічна користь для  Міноборони, залишити у державній власності. Щоправда передати їх іншим профільним міністерствам та створити  над ними незалежні наглядові ради. На керівні посади таких ДП за потреби провести відкриті конкурси. Ті ж підприємства, які не несуть жодної користі для оборони виставити на продаж через аукціони Прозорро.Продажі. А виручені кошти окремим законом спрямувати у спеціальний фонд розвитку технологій та закупівлі озброєння.

Комусь на Грушевського наведені ідеї у даному тексті можуть здатися єретичними. Та цифри не обдуриш. Роками державні підприємства Міністерства оборони втрачали замовлення, спеціалістів та капітал. До 2020 року переважна більшість з них дотягнула в жалюгідному стані. Якщо уряд хоче хоч щось виручити на озброєння для армії, то діяти треба негайно. Адже з кожним роком банкрутів під лейблом Міністерства оборони стає все більше, а їх значення для економіки країни стрімко наближається до нуля.