З епідемією коронавірусу пов’язують медичну та фінансову кризи. Проте мало хто звернув увагу на настання правової кризи в ліберальних демократіях. 

Для країн з неліберальними демократіями мало що змінилось, оскільки певні обмеження там існують давно (наприклад, тотальне стеження за громадянами, наявність трудових таборів та відсутність достовірної інформації в КНР). Тепер пандемія змусила й більшість європейських країн обмежити певні права і свободи громадян, а також подумувати про запровадження або розширення існуючого тотального стеження за ними.

Моторошні кадри військових вантажівок з трунами в Італії вселяють архаїчний страх, змушують спуститись по піраміді потреб Маслоу до базового рівня безпеки, відмовляючись від більш високих, наявність яких забезпечувало верховенство права.

Саме цим, мабуть, можно пояснити тотальну пасивність більшої частини суспільства (за винятком експертного середовища) в питанні легітимності карантинних постанов Кабінету міністрів України, якими обмежується низка прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України передбачено виключний порядок обмеження прав і свобод через процедуру оголошення парламентом надзвичайного стану, і таке обмеження Кабміном навіть через процедуру карантину є неконституційним.

Уряд своїми діями зіткнув лобами верховенство права та здоровий глузд.

Притримуючись карантину, непрямо підтримуєш протиправну постанову. І навпаки гідно відстоюєш позицію борця за верховенство права і тим самим виписуєш собі квиток на премію Дарвіна. Столітні напрацювання мислителів в сфері права з їхньою теорією про права і свободи, поділом влади на 3 гілки і належністю процедури прийняття законів множаться на нуль правильною за суттю, але не вірною за формою постановою Кабміну. Цинізм уряду чи правова недбалість?

Протиправний акт апріорі не може бути підставою для відповідальності громадян. Для доведення відсутності його сили не обов’язково його скасовувати. У Кодексі адміністративного судочинства України передбачена можливість суду ухвалювати рішення на підставі норм Конституції як норм прямої дії (частини 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тому таку постанову можна розглядати за своїми правовими наслідками скоріше як важливу рекомендацію по виживанню в умовах епідемії для населення. Карантинні заборони на масові заходи та обмеження в переміщенні ще можна обґрунтувати суспільним благом та позитивним зобов’язанням держав по охороні прав на здоров’я і життя.

Але наявність певних урядових ініціатив по намаганню узаконити проведення огляду особистих речей та обшуків автомобілів без рішення суду викликає певне занепокоєння, адже згідно з Конституцією України, проведення обшуку чи огляду без вмотивованого рішення суду не допускається (стаття 30 Конституції України). Ще більше викликає занепокоєння загальносвітова тенденція до обмеження права на інформацію.

В умовах кризи уряди деяких країн, прикриваючи свою неспроможність ефективно впоратись з пандемією, обмежують доступ до інформації про реальний стан речей та посилюють інші обмеження прав і свобод громадян. Україна в цьому питанні не пасе задніх. В Верховній Раді України зареєстровано законопроект про зупинення строків розгляду звернень та запитів громадян з дня оголошення карантину. 

І це незважаючи на те, що обмеження в розгляді звернень не можуть застосовуватись навіть у разі надзвичайного чи воєнного стану (стаття 64 Конституції України). 

Також викликає занепокоєння певна асиметричність інформації на місцях і в центрі. Кабмін на мій запит від 24.03.2020 про готовність країни до епідемії розсилає через два дні запит по всіх лікарнях країни, з чого можна зробити непрямий висновок про відсутність повної інформації в центрі.

А майже кожна обласна державна адміністрація звітує, умовно кажучи, в центр про 500%, 200% готовності до боротьби з інфекцією, але замовчуючи, що це лише за умови, що кількість інфікованих не буде зростати.

Загальносвітовою тенденцією на фоні коронавірусу є наступ на приватність (право на повагу до приватності передбачено в статті 8 Конвенції). Починаючи від країн Європи і закінчуючи азійськими більшою чи меншою мірою почалось відстежування пересування громадян. 

Стаття 8 Конвенції передбачає винятки з права: Коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. 

Але прийнявши відповідні закони навіть з дотриманням відповідної процедури, чи скасують їх після перемоги над пандемією?Адже людство не раз перемагало і страшніші хвороби, але, дійсно, як сказав один відомий футуролог, камери-то на вулицях залишаться. В Україні про можливість стеження за українцями проговорився радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, але пізніше ця інформація була спростована самим Арсеном Аваковим. 

Мабуть, поки не на часі дане питання, адже, враховуючи безпечність громадян, які виїжджають на природу на шашлики під час епідемії, суспільство ще не налякано до тієї міри, щоб відмовитись від приватності. Однак в той же час громадяни ще не досягли достатнього рівня самодисципліни, щоб питання урядових втручань у приватність не постали в найближчому майбутньому.

Взагалі, питання прав і свобод дуже тісно пов’язані з їхньою природою. І якщо Джон Локк говорив про природні права, які не можуть бути даровані ніким, а, отже, і ніхто не може відібрати їх, то в світлі теперішньої загальносвітової тенденції ми можемо говорити про те, що верховенства права будуть гідні лише ті, хто за нього борються і є відданими йому. 

Але на тлі страху смерті боротьба поки що розгортається лише за життя і здоров’я. Чи залишаться сили на боротьбу за права і свободи під час і після пандемії? І чи вистачить здорового глузду та самодисципліни в дотриманні ізоляції у громадян України, щоб не давати уряду приводу вводити “драконівські закони” на фоні загальнонаціональної загрози життю і здоров’ю?