Вступ

Це друга частина дослідження StateWatch «Жіночий вимір українського війська: виклики та перспективи», у якій розкривається проблематика кар’єрного зростання військовослужбовиць та поєднання служби із сімейними обов’язками.

Перша частина, що присвячена забезпеченню спорядженням та доступу до медичних послуг, доступна за посиланням. Також читайте велике дослідження Arm Women Now про жінок у секторі оборони України та виклики, з якими вони стикаються.

Повномасштабне вторгнення різко змінило масштаб жіночого складу в армії: кількість військовослужбовиць ЗСУ зросла майже на 75%. Якщо наприкінці 2021 року їх налічувалося близько 31 тис., то до вересня 2025 року — вже 54 тис. Окрім ЗСУ, у 2025 році жінки несли службу в Державній прикордонній службі (8 156 осіб), Національній гвардії (6 656) та Державній спеціальній службі транспорту (922).

Рівність прав і можливостей чоловіків та жінок на службі закладена в українському законодавстві, проте на практиці саме війна дала захисницям поштовх наполегливіше відстоювати кар’єрне зростання й протидіяти дискримінації. Так, частка офіцерок серед військовослужбовиць ЗСУ, яка лише за період з 2024 до кінця 2025 року підскочила з 4% до 21%. Ще 5 500 жінок несли службу безпосередньо на передовій.

Водночас у період воєнного стану реалізація прав військових може обмежуватися з огляду на потреби служби. Робочий день та умови проживання, особливо у зоні бойових дій, не є нормованими, а навантаження нерідко сягає екстремального.

Зокрема, відпустки часто переносять або скорочують за рішенням командування. Для жінок із дітьми це має особливе значення, оскільки вони частіше поєднують виконання службових обов’язків із сімейними функціями. З-поміж основних викликів для матерів на службі варто відзначити й нечутливість командування до їхніх потреб, а також емоційні проблеми, викликані тривалою відсутністю вдома, нестабільністю та сумом за рідними.

Окрім поєднання материнства зі службою, актуальним залишається питання кар’єрного зростання військовослужбовиць. Попри законодавче закріплення рівних прав, жінки досі стикаються з обмеженнями у доступі до командирських посад у бойових підрозділах, до процесів ухвалення стратегічних рішень, а також із гендерними стереотипами щодо «жіночих» та «чоловічих» ролей у війську. Ці бар’єри мають переважно неформальний характер і значною мірою залежать від позиції окремих командирів.

Для вдосконалення політик та процедур у сфері гармонізації служби жінок із сімейними обов’язками та забезпечення рівних кар’єрних можливостей військовослужбовиць аналітичний центр StateWatch наводить перелік рекомендацій до командування Збройних Сил, Національної гвардії, а також керівництву Державної прикордонної служби.

Методологія

Для аналізу системних бар’єрів, специфічних потреб і викликів, перед якими постають жінки на службі в Силах оборони, команда StateWatch дослідила стан матеріально-речового забезпечення, медичного обслуговування, соціальних та сімейних ролей, а також умов служби та кар’єрних можливостей військовослужбовиць у лавах Збройних Сил, Державної прикордонної служби та Національної гвардії.

Щоб виявити ключові аспекти та виклики під час служби, аналітикині застосовано комбінований підхід, що поєднує вивчення нормативно-правової бази, оцінку реалізації державних політик та аналіз досвіду військовослужбовиць.

Дані про досвід захисниць отримано шляхом проведення 12 соціологічних інтерв’ю з респондентками, яких відібрали відповідно до сформованої вибірки за типом підрозділу, посадою, досвідом служби та соціально-сімейним контекстом. Також для оцінки рівня забезпеченості спорядженням разом з ініціативою ArmWomenNow проведено анонімне анкетування 228 військовослужбовиць Сил оборони.

З-поміж опитаних 88% мають бойовий досвід, а понад 90% – служать у ЗСУ, зокрема близько половини – в Сухопутних військах; майже 6% – НГУ; близько 1% – ДПСУ. Попри те, що вибірка сформована за принципом доступності й не є статистично репрезентативною, комбінування анкетування з інтерв’ю дозволило отримати змістовні й насичені дані.

Під поняттям Сили оборони у цьому тексті мається на увазі виключно ЗСУ, ДПСУ та НГУ, що стали предметом аналізу. Тож наведені узагальнення та висновки стосуються тільки цих військових формувань.

Сімейні обов’язки військовослужбовиць

Поєднання військової служби з доглядом за дітьми, а в деяких випадках – за старшими родичами, є ще одним аспектом, що помножує навантаження, для військовослужбовиць, особливо в умовах воєнного стану. Зокрема йдеться не лише про емоційний аспект, пов’язаний із тривалою відсутністю вдома, роз’єднанням матерів із дітьми та загальною нестабільністю в умовах війни, а й про брак механізмів гнучкої служби та адресних соціальних програм. До того ж ці особливості можуть надалі ускладнювати повоєнну реінтеграцію ветеранок у цивільне життя.

Станом на вересень 2025 року, серед загальної статистики щодо військовослужбовиць та жінок, які проходять службу в Центральних органах виконавчої влади України (ЦОВВ) у сфері безпеки та правопорядку, 4 469 військовослужбовиць Сил оборони перебували у відпустках з догляду за дитиною (з них 3 000 служать у ЗСУ, 499 — у НГУ, 970 — у ДПСУ). 

Варто зазначити, що кількість захисниць, які поєднують материнство і службу, може бути набагато більшою, оскільки надана статистика стосується лише тих, які перебували у відпустці з догляду за дитиною станом на вересень 2025 року.

Крім того, відомо, що станом на березень 2026 року 4 327 військовослужбовиць ДПСУ поєднували службу та материнство (що становило 53% від загальної чисельності захисниць ДПСУ). Своєю чергою, в НГУ таких налічувалось 439 – 6% від загальної кількості жінок у лавах НГУ. Міноборони натомість такої статистики не веде. 

Тож можна вкотре припустити, що загальна чисельність військовослужбовиць-матерів може бути набагато вищою.

Водночас за даними опитування військовослужбовиць ЗСУ, яке провела команда ArmWomenNow протягом 25 вересня – 30 жовтня 2025 року, 62% опитаних зазначили про наявність дітей. Це підтверджує актуальність поєднання військової служби з родинним життям для багатьох жінок.

Також, 12% опитаних зазначили, що у війську недостатньо враховують соціальні проблеми жінок, зокрема материнства. Навіть якщо цей показник є відносно невисоким, він привертає увагу до проблеми так званого «подвійного навантаження» – поєднання професійних і сімейних обов’язків, яка може залишатися поза фокусом уваги.

Тезу про таку недостатню чутливість інституції армії до потреб матерів із дітьми ілюструють відповіді, отримані у ході опитування ArmWomenNow. Зокрема, респондентки зазначили про нечутливість командування до специфічних потреб, труднощі з доступом до відпусток.

Штабна/адміністративна посада, є діти, з 2023 р. – Цитата з опитування ArmWomenNOW

Я мама соло і командування зовсім не враховує цей факт, "робочий день" на рівні з мобілізованими хлопцями. А мені ще треба і уроки перевірити і їсти приготувати. Коли хворіє молодша на зустріч мені ніхто не йде. Останній раз зі скандалом підписали рапорт на 2 доби за сімейними.

З іншого боку, 32% опитаних наголосили на важливості підтримки програм із догляду за дітьми з боку держави. Це свідчить, що для військовослужбовиць це питання є не менш важливим, ніж адаптовані умови проживання та можливості для навчання і підвищення кваліфікації. 

Серед 12 військовослужбовиць, які взяли участь в інтерв’юванні командою StateWatch, 5 мали дітей. Попри те, що більшість із них прямо не зазначила наявність системних бар’єрів із боку командування, все ж можна виокремити деякі патерни, які характеризують наявне становище військовослужбовиць-матерів в Силах оборони. 

Переважна більшість респонденток відзначила емоційні труднощі, пов’язані з тривалою розлукою з дітьми, особливо під час проходження БЗВП (базового курсу з військової підготовки) або ж служби у зоні бойових дій, а також підкреслила важливу роль інших родичів у підтримці дитини (батьків, родичів чоловіка, чоловіка тощо). Крім цього, деякі респондентки наразі проходять військову службу в місті проживання родини й можуть приділяти більше часу сімейним обов’язкам та догляду за дитиною.

З іншого боку, аналіз інтерв’ю показує й позитивні тенденції у підтримці військовослужбовиць у лавах Сил оборони. Наприклад, одна з респонденток зазначила гнучкість командування в контексті відпусток, зокрема за сімейними обставинами, та їхнє завчасне планування порівняно з ситуацією протягом 2022 – 2023 років. 

На противагу, інша респондентка навпаки розповіла про труднощі у доступі до відпусток для неї та чоловіка-військового, що своєю чергою, впливає на мотивацію продовжувати службу. 

ВПО, рядовий-сержантський склад, є діти, з 2022 р.

Можу сказати, що материнство поєднувати зі службою нелегко, бо служба вимагає багато часу, а діти, ясна річ, хочуть уваги. Стараємося, як можемо, уроки робимо інколи по телефону разом. В графік чергувань ще якось вписуємося, але от з відпустками важче. Є так, що або ще не пускають, або вже не пускають. Загалом наразі мотивації зараз ніякої не маю через усе, в пріоритеті час з дітьми.

Загалом серед найбільших викликів, з якими стикаються військовослужбовиці-матері, – нечутливість командування до потреб матерів, імовірні труднощі з доступом до відпусток (зокрема під впливом так званого «людського фактора»), емоційні складнощі, спричинені тривалою відсутністю вдома, нестабільністю і сумом за рідними, про які зазначила абсолютна більшість респонденток у ході інтерв’ю.

Умови служби та кар’єрні можливості

Схід, молодша офіцерка, без дітей, з 2022 р.

[...] Чому я як жінка, яка зробила вибір в свій час, прийшла в армію — мене ніхто сюди за вуха не притягнув, мені не обіцяли тут золоті гори і тому подібне. Прийшла тому, що я хотіла бути небайдужою в суспільстві, в якому я, на жаль, зростала, яке я бачила. І саме я зробила свій вибір. Я вважаю, це гідний вибір жінки.

Внаслідок історичного розвитку армії як переважно чоловічої інституції для багатьох жінок кар’єрне зростання або має певну стелю, або є недоступним. Жінки досі стикаються з обмеженнями в доступі до командирських посад у бойових підрозділах та процесів ухвалення стратегічних рішень. Залишається актуальною й проблема гендерних стереотипів щодо «жіночих» та «чоловічих» ролей у війську як у межах самої інституції армії, так і поза нею. 

Станом на 2025 рік у ЗСУ проходили службу близько 54 000 жінок, серед них близько 11 000 – мали офіцерське звання, 16 000 — сержантське, 26 000 — солдатське, а ще 2 000 курсанток навчались у військових навчальних закладах. У ДПСУ з-поміж 8 136 військовослужбовиць 2 061 мають офіцерське звання, 5 566 — сержантське і старшинське, 509 — рядове. У НГУ станом на 2025 рік служать 4 877 жінок, із яких 1 812 мають офіцерське звання, а 3 065 — сержантське і старшинське. Ще 97 курсанток навчаються у Національній академії НГУ. 

Крім того, як повідомило Міністерство у справах ветеранів, станом на березень 2026 року в Україні налічується 376 330 ветеранок. Відповідно питання просування у військовій кар’єрі та створення комфортних і недискримінаційних умов служби є актуальним, зокрема й з огляду на кількість жінок, які мають статус ветеранок. 

В аспекті карʼєрних можливостей варто передусім зазначити, що лише у 2016 році було розширено перелік військових спеціальностей для жінок, за яким вони змогли обіймати бойові посади. Пізніше, у 2018, році Верховна Рада України ухвалила закон, який гарантував жінкам право обіймати будь-які посади в усіх військових формуваннях нарівні з чоловіками. 

Вже з 2019 року в ЗСУ зростала кількість офіцерок, а з початком повномасштабної війни ця тенденція тільки посилилася. За словами радниці з гендерних питань Генштабу ЗСУ Оксани Григор’євої, станом на січень 2026 року 21% жінок, які служать у лавах ЗСУ, мають офіцерське звання порівняно з 4% у 2024 році. Крім цього, 4 військовослужбовиці мають генеральське звання та представляють медичну службу.

Однак попри законодавчі зміни та позитивні тенденції зростання кількості жінок на керівних посадах проблема гендерних стереотипів у війську й надалі впливає на умови служби військовослужбовиць, а іноді – і на їхні шанси на кар’єрне зростання та навчання. За даними вже згаданого опитування ініціативи ArmWomenNow, другою проблемою після адаптованого забезпечення спорядження для жінок є саме неналежне ставлення, породжене гендерними стереотипами та дискримінацією. Так, 24% опитаних зазначили про не розвʼязані питання сексизму та гендерних обмежень.

Зокрема, згадували про блокування просування у військовій карʼєрі та обмеження можливостей навчання через уявлення командування про те, що жінка, яка прийшла у військо з цивільної професії, покине службу після завершення активних бойових дій.

Одна з респонденток згадала про випадки зневажливого ставлення з боку побратимів через стать та походження, що подекуди набувало форми «доброзичливого сексизму» – коли жінок звільняли від виконання фізично складних завдань.

Окремо варто звернути увагу на доступ до освіти та навчань для військовослужбовиць. Зокрема, одна з жінок розповіла про досвід гендерної дискримінації у військовому навчальному закладі. За її словами, на відміну від побратимів, її відмовились впускати на територію закладу, не пояснивши причини. Після того як вона прийшла наступного дня, керівник закладу сказав, що не бажає бачити жінок на території навчального закладу, бо буцімто «знає, з якими намірами насправді приходять жінки до війська». Лише після дзвінка до військової частини інформантці дозволили скласти іспит, однак керівник навчального закладу заборонив їй відвідувати заняття разом із побратимами та будь-яким іншим чином перебувати на території закладу.

У висновку варто зазначити, що усунення неформальних бар’єрів для просування жінок у військовій службі та гендерних стереотипів має стати одним із ключових напрямів реформування армії. Адже це безпосередньо стосується ефективності та справедливості у безпековій та оборонній системах. 

Детальніше про кар’єру та материнство військовослужбовиць ЗСУ читайте у повному тексті аналітики.

Рекомендації для ЗСУ/ДПСУ/НГУ

Для гармонізації служби жінок із дітьми та сприяння кар’єрному зростанню

1. Конкретизувати права військовослужбовиць, які мають дітей, у наявному Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».
2. Запровадити та реалізовувати спеціальні навчальні програми для військового командування, спрямовані на протидію гендерним стереотипам та утвердження культури гендерної рівності в інституції армії.
3. Започаткувати механізми, спрямовані на підтримку військовослужбовиць з неповнолітніми дітьми, включно з додатковими відпустками без втрати грошового забезпечення чи місця служби.
4. Запровадити постійний моніторинг за дотриманням права військовослужбовиць, які мають неповнолітніх дітей, на отримання відпустки за сімейними обставинами.
5. Сприяти залученню військовослужбовиць до навчальних програм, спрямованих на підвищення кваліфікації, через введення системи квотування.

Дослідження є частиною програми підтримки від Спеціального радника з питань оборони посольства Великої Британії в Україні, яку імплементує EDGE Foundation та StateWatch.