Ключові знахідки:
- Російська компанія «Морские пропульсивные системы» (МПС) постачає плати, дизельні двигуни та компоненти західного виробництва для військово-морського флоту РФ, які використовуються у війні проти України.
- Головний керівник МПС Сєргєй Сумкін залишається непублічною особою і не потрапив під санкції ЄС або США, попри значну роль компанії у військових постачаннях.
- МПС має великі контракти з ключовими підприємствами російського ВПК на сотні мільярдів рублів, зокрема з «Адмиралтейскими верфями» та «Звездочкой».
- Через турецьких та гонконгських посередників до Росії потрапляють товари подвійного призначення.
Березень 2022 року. В Чорному морі базується рускій воєнний корабель «Великий Устюг». Судно належить Каспійському флоту ВМС Росії. Судно озброєне вісьмома ракетами «Калібр», 100-мм гарматою, 30-мм гарматою та двома модулями самооборони з зенітними ракетами «Голка-С». Судно бере участь у воєнних діях проти України. Буквально напередодні вторгнення його перебазували до берегів Чорного моря. Але війна проти України для «Устюга» далеко не перша. Тими ж Калібрами ще в 2015 з цього ж корабля обстрілювали і Сирію.
Двигуни для кораблів типу «Вєлікій Устюг» постачає російська компанія «Морские пропульсивные системы» (МПС). З 6 березня 2022 по 2 травня 2024 року це підприємство імпортувало в РФ запчастини для дизельних двигунів, електроніку для систем управління та вузли, що живлять флот РФ.
Уже в Росії компанія постачає свою продукцію великим підприємствам військово-промислового комплексу – заводам, які допомагають у веденні війни проти України, забезпечуючи російську армію технікою, обладнанням або комплектуючими. Керівник та засновник МПС – Сєргєй Сумкін. І він – не публічна особа, жодних коментарів, активності у соціальних мережах та присутності на профільних заходах.
Компанія «Морские пропульсивные системы» заснована в Санкт-Петербурзі. Вже 20 років поспіль виробляє судові двигуни, дизель-генератори та системи управління для кораблів різного призначення. У 2020 році підприємство відкрило новий виробничий комплекс у Ленінградській області, де виготовляє обладнання для Військово-морського флоту Росії. Станом на 2025 рік, МПС перебуває лише в санкційних списках України.
Дизель-генератори від МПС встановлені також у російському протидиверсійному катері типу «Грачонок». Судна такого типу активно використовуються Росією у війні проти України, виконуючи завдання з охорони акваторій, захисту військово-морських баз та протидії підводним загрозам. З початку повномасштабного вторгнення «Грачонки» активно використовувалися армією РФ у Маріупольському порту та Севастополі.
За даними російської служби BBC, саме «Морские пропульсивные системы» постачала плати шведського виробника Jowa для буксира проєкту NE012, який був збудований для Росгвардії. Компоненти постачали у липні 2023 року на замовлення МПС через дочірню компанію Jowa в Шанхаї.
Мільярдні контракти для російської оборонки
МПС, під керівництвом Сумкіна, з початку війни (2014-2024 рр) уклала контрактів з оборонними підприємствами РФ на загальну суму 835,24 млрд рублів. Серед них – ключові гравці військово-промислового комплексу РФ, що давно під санкціями заходу. Наприклад «Адмиралтейские верфи», «Центр судоремонта Звездочка» та «Балтийский завод Судостроение». Лише з «Адмиралтейскими верфями» компанія уклала угод на понад 406 млрд рублів, ще понад 263 млрд – зі «Звездочкою».
Попри міжнародні санкції
Trap Aggressor отримав доступ до митних документів, що підтверджують – компанія Сумкіна продовжує різними шляхами обходити санкції й закуповувати цінне обладнання в Європі. За цими даними, через країни Азії МПС імпортувала в РФ обладнання для суднових дизельних двигунів на загальну суму майже 650 тис. дол.
Найбільше товарів у РФ потрапили з Німеччини та Бельгії. Серед європейських компаній – найстаріший у світі виробник двигунів Deutz AG. Управління для дизельних двигунів на МПС через посередників постачала німецька Aventics. Запчастини для ремонту колісного перевантажувача виробництва теж німецької Officine Minelli SRL. Левова частка всіх постачань відбувалась через компанії-посередники з Туреччини. Також постачання відбувалися через Гонконг.
Ми звернулися з офіційними листами до всіх компаній, що були виявлені нами в ланцюжку постачань. Відповіла лише бельгійська Anglo Belgian Corporation.
Anglo Belgian Corporation (ABC) – один із провідних європейських виробників дизельних та гібридних двигунів середньої потужності, заснований у 1912 році в Бельгії. Компанія постачає двигуни для широкого спектра застосувань: від військово-морських кораблів країн НАТО (зокрема патрульних та допоміжних суден) до цивільних суден, локомотивів і електростанцій у Європі, Африці та Азії.
Компанія нам повідомила, що слідує директивам Європейського Союзу та має намір «розібратися у цій ситуації». Зокрема, пообіцяли зв’язатись з турецьким посередником.
Особливо цинічно виглядають постачання марковані спеціальними кодами як «не для військового використання». Втім, за дослідженням Київської Школи Економіки (KSE), саме ці товари мають критичне значення для воєнного оснащення РФ. Загальна вартість лише ідентифікованих нами таких постачань вже сягнула понад 217 тис. дол. з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Основна маса заборонених до експорту товарів також надходить з Німеччини та Бельгії. Серед ключових постачальників – німецькі Boning Automations technologies GmbH & Co. KG (електронні модулі), Centa Antriebe Kirschey GmbH (сталеві муфти), Officine Minelli SRL (пневматичні циліндри, трансмісійні вали, гідравлічні двигуни, електродвигуни/генератори), DEUTZ AG (реле) та бельгійська Anglo Belgian Corporation (сталеві муфти), а також іспанська GALI GROUP (підшипники). Серед основних постачальників фігурують TTSON LIMITED із Гонконгу (241 тис дол) та FELIT DIS TICARET LIMITED SIRKETI з Туреччини.
Попри офіційне «цивільне» призначення, ці компоненти мають пряме або опосередковане застосування у військовій сфері. Сталеві муфти є ключовими елементами силових установок військових кораблів та бронетехніки. Пневматичні циліндри використовуються в різноманітних військових механізмах, електродвигуни та генератори – в силових агрегатах та системах живлення військової техніки, а підшипники є незамінними компонентами будь-якої рухомої військової техніки.
Зв’язок компанії «Морские пропульсивные системы» з російським ВПК підтверджують і численні судові ухвали в реєстрах РФ. Підсанкційні російські «Пелла», «Вымпел», та Зеленодольський завод, що будують патрульні катери, корвети, рейдові буксири, з початку повномасштабного вторгнення подавали позови на МПС за порушення умов контрактів та постачання несправного обладнання. Позов до компанії Сумкіна є навіть від ФСБ. В постанові йдеться про постачання обладнання для прикордонного управління ФСБ у Криму. Це – прямий доказ роботи «Морских пропульсивных систем» з окупаційною адміністрацією в Криму і силовиками РФ, включно з ФСБ.
Експерт з санкційної політики Богдан Бернацький звертає увагу на системну проблему закупівель європейських товарів подвійного призначення:
«Питання комплаєнсу (перевірки на відповідність) з вимогами ЄС щодо товарів подвійного призначення є вкрай актуальним. Двигуни, модулі управління, фільтри — усе це може мати широке застосування, зокрема у військових чи патрульних суднах. Часто постачання оформлюються через компанії з Туреччини або Гонконгу, що ускладнює контроль».
На думку Бернацького, боротьба з такими схемами має будуватись на двох опорах:
«По-перше, потрібно централізувати аналітичну та виконавчу роботу в межах ЄС — наприклад, через ФІЗМА, європейський орган із застосування санкцій. Така структура могла б збирати та аналізувати дані, зокрема й з журналістських розслідувань, і передавати державам-членам для оперативного реагування. По-друге – посилити compliance-політику самих компаній. Особлива увага має бути до юрисдикцій підвищеного ризику: Туреччина, Гонконг, Сінгапур, ОАЕ. І навіть незначні операції мають проходити перевірку, якщо існує ризик участі в ланцюгу постачання для військових потреб РФ».
Між військовими замовленнями та іспанським сонцем: як живе родина директора МПС
Директор компанії «Морские пропульсивные системы» Сєргєй Сумкін – людина не публічна. Все, що можна знайти у відкритому доступі, ПІБ у російських реєстрах. Втім, його донька – Наталія Сумкіна, в публікаціях на сторінках соцмереж себе не обмежує. Попри те, що компанія її батька постачає компоненти для російського військово-морського флоту, вона покинула батьківщину. Одразу після повномасштабного вторгнення вона виїхала з Росії до Іспанії.
Там Сумкіна заснувала винний клуб, веде активний блог про вино та середземноморський стиль життя. На її сторінках – жодного слова про війну, жодного натяку на приналежність родини до російської оборонки.
Попри масштабну діяльність компанії «Морские пропульсивные системы» та її значну роль у забезпеченні військового флоту РФ, її керівник Сєргєй Сумкін і досі не в санкційних списках ані ЄС, ані США.
«Цей випадок демонструє, що санкції, як Європейського Союзу, так і Сполучених Штатів, залишаються недостатніми. Ми бачимо, що навіть підприємець, який напряму забезпечує російський військовий флот озброєнням, технологіями та деталями, і далі може насолоджуватись вільним життям, торгувати і вільно пересуватись без жодних обмежень. Компанія Сумкіна не під санкціями, що свідчить про брак охоплення персональних санкцій. І навіть якщо ми візьмемо санкції США, яких утричі більше за європейські, — все одно такі ключові особи залишаються поза увагою. Введення персональних санкцій проти таких осіб може вплинути на ланцюги постачання, підвищити витрати і змусити перебудовувати логістику», — зазначає експерт з санкційної політики Богдан Бернацький.
Кожна деталь, що потрапляє до російського ВПК в обхід санкцій, – це пряма співучасть у війні. І відповідальність за це мають нести не лише російські ділки, але й ті європейські компанії, які, в гонитві за прибутком, ігнорують кривавий слід своїх товарів. Trap Aggressor наголошує на важливості жорсткіших заходів від європейських урядів щодо припинення потоку європейських технологій до країни-агресора.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
